Не можна кидати отруєні бумеранги, вони повертаються.

Цілодобово бачити власну фізіономію, ніби вдруковану в стіну, і хоч-не-хоч стежити за всіма її утисками — заняття не надто приємне.

- Мені шкода, що я зробила тебе нещасним.
- Не варто шкодувати про це. Краще пам'ятай, що ти подарувала мені стільки щастя. Ось чого боляче. Стільки щастя...

Хто нині не гнеться,
Ні до чого не доб'ється.

Сім годин над океаном здалися мені вічністю. Занадто мало цікавого у просторі як такому.

Перша фраза найвірніша.

Я давно засвоїла урок: якщо тебе не любить чоловік твого життя, найкраща помста – добре виглядати.

Захід сонця. Притушене світло. Вікно. Чорнильниця. І люди. Тут так багато, багато їх. Весь вік  шумить навколо, росте і шириться. Але ти живеш у мені. І немає інших.

Non amo, ergo non ero. * Життя - це гострий шип? Нехай так, сказав мудрець, а людині все один кінець. І не встигнувши світло денного побачити, поспішає його швидше зненавидіти»**. Ми для богів як мухи для хлопчиків. Навіть Вітгенштейн не вважав, що ми колись досягнемо Місяця. Значить —«я щасливий метелик, хоч кінець мій недалекий», — жити чи померти — все одно, тільки смерть найкраща.

Обивателі своїми розмовами, поглядами життя і навіть своїм виглядом дратували його. Досвід навчив його помалу, що поки з обивателем граєш у карти або закушуєш з ним, то це мирна, добродушна і навіть не дурна людина, але варто тільки заговорити з ним про щось неїстівне, наприклад, про політику або науку, як він стає в глухий кут або заводить таку філософію, тупу і злу, що залишається тільки махнути рукою і відійти.