Люди робитимуть одне й те саме, як ти не бійся.

Ваше суспільство — отрута, яка неминуче отруює навіть найчистішу душу.

З дитинства мене вчили не мучити тварин, бути жалісливим; тому ж навчали мене всі книги, які я прочитав, і мені дуже шкода тих, хто страждає на вашій проклятій війні. Але ось минає час, і я починаю звикати до всіх цих смертей, страждань, крові; я відчуваю, що і в повсякденному житті я менш чутливий, менш чуйний і відповідаю тільки на найсильніші збудження, але до самого факту війни я не можу звикнути, мій розум відмовляється зрозуміти і пояснити те, що в основі своїй шалено. Мільйон людей, зібравшись в одне місце і намагаючись надати правильність своїм діям, вбивають один одного, і всім однаково боляче, і всі однаково нещасні, - що це таке, адже це божевілля?

Проблема у тому, що я не люблю повертатися. Принаймні туди, звідки я пішов у твердій впевненості, що це назавжди.

Корабель мрії втопився, зіткнувшись із айсбергом реальності.

Люди розташувалися затишно та невимушено, як свині у теплій липневій калюжі.

Ми, зрілі люди, і не підозрюємо, як нещадно, і до того ж безпомилково, судять про нас діти.

Я страждаю від надлишку червоних.

У нас тенденція: чим цікавіша жінка, тим охочіше натовп готовий занурити її в бруд.

Його вже ніхто не кликав по імені, навіть мати та сестра. Ні, ім'я, звичайно, у нього було, але Уіхара відмовився від нього, як тільки покинув навчання. Одного дня він просто перестав відгукуватися на нього, і це стало першим знаком його відходу з цього світу.