Благородство фарбує людину, але залишає голодною.

Нікого не можна тягнути силоміць у духовному розвитку. Кожен змінюється у тому темпі, як йому дозволяє Бог.

Ми з нею [дружиною] – один досвід життя, ми зрослися мільйонами відчуттів.

Я додому не повернуся – вирішено! Це небо тремтить як вода...
Скільки тисяч кроків від болотяних низин до холодного, як руки місяця?
Гнуться голі гілки під вагою птахів. Розум птахом кричить – не біда.
Хай кричить. Я маю в запасі останній ковток тиші.
Я додому не повернуся ніколи, але доживу до ранку.
Темний вітер і холодний вечір, місяця поворот на шкоду — нічого!
Знаєш, птахе, у мені не залишилося ні краплі раба, і ні краплі добра, і ні краплі кохання, і ні краплі мене самого.

Мольєр почав останнім часом з подивом помічати, що слава виглядає зовсім не так, як деякі її уявляють, а виражається переважно в нестримній лайці на всіх перехрестях.

Адже порок завжди накладає свій друк на обличчя людини. Його не приховаєш.

ми маємо жити майбутнім, а не минулим. І я хочу, щоб це майбутнє було таким, де ми могли б жити у мирі та безпеці. Важливіше за це немає  нічого.

Любовю образити не можна,
Хто б не був той, хто мріє про щастя;
Нас ображають байдужістю.

Щоб досягти подружнього щастя, потрібно піднятися на гору, вузька вершина якої обривається крутим і слизьким схилом.

Пошук сенсу життя – це ознака зростання, дорослішання, виходу межі розвитку своїх талантів.