Літо зовні. Літо всередині.

З попелу виникло сім інших образів. Один із них сказав:
— Перше мені ім'я було Гординя, а тепер я звусь — Шляхетна гордість. Потім заговорили інші Скупість перетворилася на Бережливість, Гнів — на Живість, Черевоугоддя — на Апетит, Заздрість — на Змагання, Лінь — на Мрію поетів і мудреців. А Пожадливість, що тільки що сиділа на козі, перетворилася на красуню, ім'я  якої було Любов.

— Скажи, Костоправе, чи є боги? Я ніколи не вірила у богів.
— Не знаю, Пані. Я ще не зустрічав осмисленої релігії. Вони зазвичай непослідовні. Боги, судячи з описів їхніх шанувальників, переважно психопати з манією величі і параної. Не знаю, як вони живуть зі своєю одержимістю. Можливо, втім, що люди просто не здатні правильно інтерпретувати дії істоти, яка безмірно їх перевершує. Можливо, кожна віра — це потворний і брудний уламок істини. Можливо, і є сили, які ліплять наш світ. Але я ніколи не міг зрозуміти, навіщо богам у такому величезному світі хвилюватися через людські долі чи молитви.

Добре слово і прощення краще милостині, за якою слідує образливий докір.

— Першого ж дня знайшли розрив-траву! А що цей Ліс  ще дасть?
- Не знаю. Але наздожене та ще дасть – це точно.

Завжди знайдуться ті, кого зіпсують навіть самі великі ідеї.

Якщо тілесне каліцтво справляє дещо відразливе враження, то якими величезними повинні здаватися падіння і огидність зганьбленої душі!

Коли людина самотня, вона починає придивлятися до природи та любити її.

— А хто найкращий фехтувальник на світі?
— Я знав багатьох, які вважали себе найкращими...
— Хотілося б знати, хто вони, такі фехтувальники. І де їх знайти...
— Де ж я знаю...
— Ну і де ж?
— На цвинтарях...

Людина зіпсувала собі шлунок і скаржиться на обід. Те саме і з людьми, незадоволеними життям.