Чим довше відносини розвиваються, тим довше їх потім вистачає.

Думав я про духа святого і про Ісуса:«Навіщо нам треба звалювати все на Бога та на Ісуса? Може це ми людей любимо? Може, дух  святий – це людська душа і є? Може, всі люди разом і складають одну велику душу, і частинку її знайдеш у кожній людині?

Відповідальність лежить в основі процесу перетворення хлопчика на чоловіка.

Справі час, потіху годину, хоча, здебільшого, сам чорт не розбере, де закінчується одне і починається інше.

Купівля кількох автоматів була доручена Збігневу Яворському — моєму незабутньому господареві з вулиці Фалата. На жаль, він нарвався на тих, хто був гірший за німців, — на українців. Взявши гроші та пообіцявши віддати зброю у дворі Сільськогосподарської академії, вони завели її туди та застрелили.

Любити дітей та мати дітей – це два різні діагнози.

Люди в паніці не слухають розуму і не хочуть чути істину.

Кажуть, що боги переслідують тих, хто бажав втілити у життя свої піднесені мрії. Боги завжди були на боці посередності. Лише ті люб'язні їм, хто покірно, як худоба, слідує за своєю долею.

Тут були і«Ділова кмітливість»,«Газета для товстеньких», і«Газета для тоненьких», і«Газета для розумних», і«Газета для дурнів». Так Так! Не дивуйтеся: саме для дурнів. Деякі читачі можуть подумати, що нерозумно було б називати газету подібним чином, оскільки хтось купуватиме газету з такою назвою. Адже нікому не хочеться, щоб його вважали за дурня. Однак жителі на такі дрібниці не звертали уваги. Кожен, хто купував "Газету для дурнів", говорив, що він купує її не тому, що вважає себе дурнем, а тому, що йому цікаво дізнатися, про що там для дурнів пишуть. До речі, газета ця велася дуже розумно. Все в ній навіть для дурнів було зрозуміло. В результаті«Газета для дурнів» розходилася у великих кількостях…

Мені розповідав мій брат, розумна і правдива людина. Років уже 26—ти, він раз на ночівлі під час полювання, за старою з дитинства звичкою, став увечері на молитву. Це було на полюванні. Старший наш брат Микола лежав уже на сіні і дивився на нього. Коли Сергій скінчив і став лягати, Микола сказав йому: А ти ще все робиш цей намаз? Більше нічого вони не сказали один одному. Брат Сергій із цього дня перестав ставати на молитву і ходити до церкви. І ось 30 років не молиться, не причащається та не ходить до церкви. І не тому, щоб він повірив братові, а тому, що це була вказівка ​​на те, що в нього вже давно нічого не залишалося від віри, а що залишалися лише безглузді звички.. Так було і буває, я думаю, з величезною більшістю людей. Я говорю про людей нашої освіти і говорю про людей правдивих із самими собою, а не про тих, які саме предмет віри роблять засобом для досягнення будь—яких тимчасових цілей.