Раніше в нас була релігія та інші дурниці. А тепер треба, щоб у кожного був хтось, з ким можна поговорити до душі, бо відвага відвагою, а самоту свою все—таки відчуваєш.
Зрештою, — продовжувала подруга, — людям спокійніше з тими, хто знущається, аніж з тими, з кого знущаються. І радіють:«Боже, яке щастя, що все це витворять не зі мною!» У будь—які часи в будь—якому суспільстві за великим рахунком відбувається те саме: всі прагнуть приєднатися до більшості і не паритися.
... Намалюю я мале коло або велике — все одно це буде коло, і в нього завжди є межа; жити без кордонів ви все одно не зможете. Чи ти думаєш, що велике коло досконаліше за малого? І що ти більший геометр, якщо накреслиш велике коло?
— Ви нікуди не придатний водій, — розсердився я. – Не можете бути обережнішими, так не беріться керувати машиною. – Я обережна. — Як би не так. – Ну, інші обережні, – безтурботно зауважила вона. – А це тут до чого? — Вони поступатимуться мені дорогою. Для зіткнення потрібні двоє. — А раптом вам трапиться хтось такий же необережний, як ви самі? — Сподіваюся, що не трапиться, — сказала вона. – Терпіти не можу необережних людей. Ось чому ви мені подобаєтеся.