Перший пункт місцевої пам'ятки для самогубців говорив:«Встань прямо перед темним провулком на тлі яскравого неба».

Завжди і всюди смертні бояться
Будь-яких видінь, знамень, чудес...
У них ніби одкровення таяться,
У них пізнають пророцтва небес.

Я навчився жити на самоті, для чого мені знадобилося пекельне терпіння. Я проїхав півсвітла в пошуках повітря, яким ти дихала. Кажуть думки двох закоханих зрештою зустрічаються, і я часто питав себе, засинаючи ночами, чи ти згадуєш мене хоч зрідка, як я згадую про тебе.

У моєму житті з'являлися різні люди, але ніхто не залишився. Кожен ніби шукав там щось для себе, але не знаходив – і зникав.

Той, хто вміє ходити, не залишає слідів.
Хто вміє говорити нікого не зачепить словом.

— На мою думку, чоловік не повинен бути надто чарівним. Це небезпечно.
— Дитя, моє, чоловік ніколи не буває дуже чарівним!

Справжню даму легко дізнатися: вона  нічого не їсть.

Хто з себе розумник і стверджує, ніби двічі два п'ять, щоправда, виділяється серед інших, але це і все. Він недалеко поїде зі своєю оригінальністю.

Пряма відповідь подібна до удару меча: якщо ти не готовий з ним щось зробити, він швидше за все тебе вб'є.

— Пане осел,— говорив він дорогою,— ти слухняно біжиш за двома-трьома жалюгідними головками реп'яха, а ціле поле реп'яха ти кинув. Так само роблять і люди: одні женуться за квітами слави, які Фортуна тримає в них перед носом, інші — за квітами баришів, треті — за квітами кохання. А наприкінці шляху вони, подібно до тебе, переконуються, що гналися за дрібницею, позаду ж залишили дещо важливіше — здоров'я, працю, спокій і домашній затишок.