Те, що хоче жити довго, має служити. Те, що хоче панувати, довго не живе.

Звичайна розмова, яка ведеться майже всіма чоловіками наодинці з повіями, яка змушує їх брехати майже механічно, брехати без прикрості, захоплення чи злості, по одному старому трафарету.

Слухай музику, дитинко. Гарну музику. Тільки вона  дозволить тобі забути. Шопен, Малер, Бетховен... Щодня, як антибіотик, як ліки. Внутрішньовенно.

Мені рими потрібні; все готовий зберегти я,
Хоч весь словник; що склад, те й солдат -
Всі придатні до ладу: адже в нас не парад.

Вона глянула на мене, посміхаючись.
Вона  майже ніколи не відповідала, коли я говорив щось таке.
Втім, я і не розраховував на визнання у відповідь.
Мені б це було навіть неприємно.
Мені здавалося, що жінка не повинна говорити чоловікові, що любить його.
Про це нехай кажуть її сяючі, щасливі очі. Вони промовистіші за всякі слова...

Кожен з нас самотній у свій смертний час, і лише гордець уявляє, що ніби він не самотній у кожну мить свого існування.

Не раз бувало, що якийсь засліплений пастушок помилково приймав бездушність за скромність, тупість за дівочу стриманість, цілковиту порожнечу за милу сором'язливість, — одним словом, гуска — за лебедя! Можливо, і яка-небудь мила читачка наряджає осла на всю пишність і блиск своєї уяви, захоплюючись його тупістю, як мужньою простотою, схиляючись перед його себелюбством, як перед мужньою гордістю, вбачаючи в його дурості величну важливість ; словом, обходячись з ним так, як фея Титанія з якимсь афінським ткачем. Мені здається, я бачив не раз, як розігруються подібні«комедії помилок».

Казки як старі друзі – їх треба відвідувати час від часу.

Пам'ять... Яка це владна сила – їй не накажеш, не відмовиш. Іноді вона  воскресає перед думкою такі картини баченого і пережитого, що стискається серце і виступає холодний піт. Так буває і вночі, і вдень.

Вибачте великодушно, куди ви так поспішаєте? Народилися ви вчасно, помрете, вибачте тисячу разів, також вчасно. Куди ви так поспішайте у проміжку?