Коли стільки років знаєш людину, здається, що вона завжди буде поруч. Типу ти постарів, сидиш з чаркою на ганку, а він у сусідньому кріслі-гойдалці. А потім, раптом, раз, і розумієш, що другого крісла вже немає. Там пусто.

Сьогодні ти позбудешся очей, вух і навіть язика. Ти з'явишся в Аїд сліпим, глухим, німим, і мерці будуть говорити:«Це Гектор, дурень, що вирішив, що він убив Ахіллеса».

Його Високість, щоб розвіяти сум-тугу, зволили втекти за тридев'ять земель.

Ось із таким ворогом приємно мати справу. Хоробрий! Спритний! І дурний! Вибач мені... Міг убити, а не вбив. Напевно, інтелігентна людина.

— Як ти його вигнала?
- Когнітивне рекалібрування.
-..?
— Добре тобі врізала!

— Скажи мені щось щире.
- Я не люблю горох.

— Якщо вона  твоя маленька квіточка, то хто ж я?
- Ти мій великий, міцний кактус.

— Кохання, може, і є, але воно має властивість закінчуватися. Тільки в казках вони вмирають в один день. Потрібно тут і зараз розуміти, хто тобі потрібен. А літати у фантазіях... Ну можна, але на цьому не проживеш.
— Але як тоді жити, якщо знати, що все буде погано?
- Треба брати те, що є, і переробляти під себе.

Якщо в тебе горб, кинь на нього блискітку і йди танцювати.

Єдина цінність на землі – це діти. Більше, ніж усі гроші та земна влада. Ви моє надбання.