Дай мені хвилину – я гарний, дай мені годину – я великий, ти дав мені півроку – і я непереможний!

— Райське блаженство чи вічні муки пекла, що вибираєш?
— Пекло зараз у цьому місті. Рай, на вашу ласку, перенесли в інше місце.

— Замовчіть, місіс Хадсон.
- Я й слова не сказала.
- Ви формулюєте питання. Ваш розумовий процес викликає фізичний біль.

— Ти гадаєш, я забув? Мабуть, все ще ридаєш, коли бачиш по телевізору Рональда Макдональда!
— Зате я не боюсь літати!
— Літаки падають!
- А клоуни вбивають!

Будь самим собою. Тільки не надто.

Щодня я розумію, що я гірший за тебе та інших. Але це не означає, що я здаюсь.

Обов'язки держави як броня. Коли ти на нього працюєш, броня захищає тебе. Але носити її важко. Людина втомлюється. Ноша важка. А коли знімеш її, стає легше. А щойно стає легше, людині хочеться бігати, стрибати і щось зруйнувати. Легкість - це добре. Але броні вже немає.

Ти моє серце... а я не можу жити без серця...

У мене є вади, але ностальгія не серед них.

Своє всім дороге, бо воно своє.