— Знаєш, у дитинстві я думав, що це — лінії для передачі думок на відстані. Мені навіть здавалося, що я чую чиїсь голоси. Ось, припустимо, той, хто зараз у Парижі, думає про те, хто зараз у Москві. І той, у Москві, це відчуває та думає про те, хто зараз у Парижі. А я чую їх тут, у полі... Це було дуже важливо для мене. А потім мені сказали, що це просто електричні дроти.
- І що?
— І це перестало бути для мене важливим. А жаль...

Вони ж щохвилини думають про те, щоб не продешевити, щоб продати себе дорожче, щоб їм усе сплатили, кожен душевний рух. Вони знають, що недаремно народилися, що вони покликані. Адже вони живуть тільки раз. Хіба такі можуть у щось вірити?

— Погана карма не має терміну придатності.
— Саме має. Відповідно до традиційних буддійських вчень. Я на це розраховую.

Хочу подивитися, як вони за мене борються: "Він любить мене більше!" Вони часом такі милі, ці люди, правда? Ну, ти знаєш... У тебе є Джон. Я, мабуть, теж співмешканця заведу.

Ти летиш над місцевістю, де йде війна. І дивитися вниз не можна, треба дивитися вперед... інакше ти не повернешся додому.

Червоний світанок! Вночі пролилася кров!

Вони допомогли йому вбити себе. І так відбувається щодня у всьому світі.

Ти в нас хоч і розумник, а досі не зрозумієш, що не варто дратувати тих, хто має доступ до твоєї їжі.

— Вона  накинулася на вас як вугровий висип. На вашому місці я був би зворушений.

Я не хочу жити у світі, де немає  місця ніжності.