Мені не завжди хочеться знати, куди я прямую.

Часом чоловік і дружина — чужі люди.

Як і більшість грішників, вона  вирішила відкласти каяття до завтра.

Вона намалювала твій портрет, а ти навіть не прийшов подивитися! У тебе є дочка, яка щиро вірить, що ти не любиш її! Коли вона  щось каже, ти її не слухаєш! Невже вона  не може стати для тебе найважливішою на один вечір?!

— Знаєте, коли... коли ви приїхали з Белфасту, я зрадів. Мені набридла ця служба, мені набридла корупція. Коли ви сказали ту промову про очищення, я радів як дитина. Ви казали, що тільки він дивиться на всі крізь пальці.
— Я й не відвертаюсь, сержанте Мосс. Я дивлюсь углиб подій і мені подобається, що я бачу.

- Що ти відчула?
— Побачивши магію, що клубиться? Почуття тріумфу.
- Ні. Вбивши того, хто тобі дорожчий за інших, вирвавши серце рідного батька. Що ти відчула?
— Така ціна закляття, а почуття не береться до уваги. Він би мене зрозумів.

Без темряви не було б світла, а без помилок – шляху до істини. І у світі, де правлять абсолюти, можливо, найважливіше — набути рівноваги.

Для того, щоб почалося щось нове, щось має закінчитися.

Папка, папка рідненький, ти приїжджай, не забувай, я таки дочка твоя. Папка, папка! Ой, що я говорю... Михайле Йосиповичу!

Знав я одного іспанця, звали його... якось іспанською.