— Господи, тебе що, весь день доведеться вбивати?
- А що, тобі ніколи? Якщо ти поспішала, то могла б убити мене ще в полі.
— Але ж ми ледве познайомилися. Я психопатка, а не грубіянка.

— Ти ж зневажаєш мене?
— Якби я хоч іноді згадував про тебе, то, мабуть, зневажав би.

— Ти якийсь дивний…
— Вибач…
— Ні, це був комплімент.

Це класно вигаданий кадр для світу, в якому немає  гравітації. У цьому світі вона, на жаль, є.

- Я сплю?
- Ні.
— Так і знав... Уві сні був би ром.

Ми любимо тих, хто робить нам боляче.

Ми хочемо, щоб усе лишилося, як було. Ми миримося з болем, тому що боїмося змін, боїмося, що все розсипеться... Ми обидва заслуговуємо на кращу долю, ніж залишатися разом тільки зі страху саморуйнування.

Ми не можемо уникнути страждань у цьому світі, але ми можемо вибрати того, хто завдасть нам болю.

Вони не змогли врятувати її тіло, але зберегли її душу.

Іноді дуже важко чинити правильно. Наприклад, спробувати достукатися до недоумків. Або протистояти недоумку.