— Я несамовита, я не можу за себе відповідати.
- Коли це визнали?
— Мені було 12.
— Що ти зробила? Пробач.
- Я хотіла вбити батька. Спалити його живцем. Він обгорів на 80%.
- Оу...

- Так, здравствуйте! Чи можу я поговорити з Павлом Вікторовичем?
— Ну, ви знаєте, він зараз зайнятий, але ви можете залишити йому повідомлення.
- Записуйте. Я вагітна від нього, мені сумно і хочу скинутися з вікна.
- Не кидай трубку! Зараз його покличу!

Ісус прийшов не врятувати нас від болю. Він настав дати силу переносити її.

— Я тут подумав... Нам треба ще раз поговорити, щоби розставити всі крапки над«і».
— Паш, мені здається, ми розставили всі крапки не лише над«і», а й над іншими літерами алфавіту.

Будь проклятий той день, коли я сів за бублик цього пилососа!
Хай відсохне його карбюратор на віки віків!

Рано чи пізно ми всі втрачаємо своїх героїв.

Йди в баню!

Я побачу каміння, не схоже на інші камені, побачені мною. Клас!

- Фу, я ненавиджу щурів!
— У мого брата була сама, коли ми були дітьми. Вона  була досить мила. Він назвав її Антоніо.
— Я бачила, як одна прогризла дитині обличчя. Я назвала її«ебаний лицегризучий щур».

- Ханно, співчуття.
— Воно у мене є, але не вранці.