- Ти вже снідала?
— Кава, банан та вікодін.
- Сніданок чемпіона!

Говорять, що діти — посланці, відправлені на землю, щоб показати, що Господь не відмовився від людства.

— Ортофобія — страх особистої власності.
— Не  маю страху володіння речами. Запусти мене у взуттєвий магазин, і я це доведу. Я боюся тільки нерухомості вагою 300 тонн.

— Я подивлюсь телевізор?
— Чому ні? Очі та дупа у тебе є.

— Я не знаю, що робити.
— Артуре, ти дві третини життя провів у пабах. Просто наливай замість того, щоб пити.
— Але ж я все одно можу пити?
— Твій паб — роби що хочеш.

Все, все, йду на роботу і до кінця дня про нього не думаю. Ні, це занадто, просто йду на роботу.

Вмирати легко. Жити важко.

- Саню, але ти одного не знаєш. Як буде українською Угорщина?
- Як?! Знаю, Угорщина.
— Нії, Сашко, Венгрия!
— А як там живуть?
— Де в Україні чи в Угорщині?
- В Угорщині!

— Я бачив твій пеніс і помітив там передбачувану меланому, яку варто було б перевірити.
— Коли ти його бачив?
— Учора ввечері, коли ти мився в душі.
- А ти де був?
— За вікном, у кущах. Це випадковий збіг, але якби ти визирнув за вікно, ти побачив би і мій пеніс.
- Що?! Як це? Чому?
— Бо він у мене стирчав, доки я дивився на твій...

— Схоже, зачинено. У тебе є відмичка?
- Звичайно! [вибиває ногою двері]