Будь-який програш несправедливий, але таке життя. У реальному світі люди борються, у ньому є переможці і ті, хто програв, і часом несправедливість потрібно просто пережити.

Адже дурні, тільки авторитет начальства підривають. А авторитет треба, навпаки, піднімати. Якщо пан начальству розуму не дав, то треба йому хоча б авторитет забезпечити.

Любов до людства – навіть зовсім немислима, незрозуміла і неможлива без спільної віри у безсмертя душі людської. Ті ж, які відібравши в людини віру в її безсмертя, хочуть замінити цю віру, у сенсі вищої мети життя,«любов'ю до людства», ті, говорю я, піднімають руки на самих себе; бо замість любові до людства насаджують у серці того, хто втратив віру, лише зародок ненависті до людства.

Усі люди лопаються від заздрощів. Тільки одні про це говорять, а інші брешуть, що вони не заздрісні.

Юрковський, притискаючи кулаки до грудей, клявся і божився, що після того, як усе буде закінчено з Голкондою, він досягне спорядження експедиції на страшний Юпітер, де загинув Поль Данже. Дауге сердито відповідав, що Юпітер — лише гігантський водневий міхур і геологу на Юпітері робити нічого, що взагалі Юпітер людині ще не по зубах, навіть з фотонною ракетою, і що саме про такі випадки китайці в давнину говорили:«Коли носоріг дивиться на місяць, він даремно витрачає квіти своєї селезінки».

Світ настільки широкий і багатий, що ми змушені спрощувати його, щоб осмислити.

Розумно було б частіше говорити собі:«Змінити я цього не можу, залишається витягувати з цього користь».

Мамо, це демони? Це Дикий Гон? Привиди, що вирвалися з пекла? Мама мама!
Тихіше, тихіше, діти! Це не демони, не дияволи.
Гірше.
Це люди.

Кінець світу малоймовірний. Але завжди залишається надія.

... я помилялася тисячу разів, і це було б болісно, ​​як набридлий мотив, але щоразу я помилялася по-новому і отримувала тисячу різних відповідей. Хіба це не геніально?