Я думаю, у коханні взагалі немає  розмірів. Є тільки – так чи ні.

Швидше за все, кулон створено як оберіг. Робиться медальйон, всередину кладеться щось, що відповідає за захист, медальйон запаюється і носиться як звичайний кулон.

Близькі друзі – це такі спеціальні злодійські роки, яких нам посилає небо, щоб навчити нас смиренності.

Я заплющую очі, але це не допомагає. У темряві вогонь горить ще яскравіше.

І я дивувався, чому ті, хто прийде за нами, приречені продовжувати боротьбу тих, хто вже пішов, і не бачив у цьому справедливості.

Вибач мені і якнайшвидше забудь. Я тебе покидаю навіки. Не шукай мене, це марно. Я стала відьмою від горя та лих, що вразили мене. Мені пора. Прощай. Маргарита.

У них є все, ти сам знаєш, а в мене нічого немає. Де ж мені тягатися з ними, коли в них так багато всього...

Ви цілком адекватні, просто потрапили у полон власних фантазій. Так буває з людьми, коли вони стикаються із ситуацією, з якою не можуть упоратися. Мозок намагається нам допомогти, заміняючи безглузду для нього реальність фантазією, яка хоч якось може пояснити те, що відбувається.

«Знаєте, Зара, найдивніше в страху те, що ми намагаємося позбутися хаосу за допомогою хаосу. Опинившись у розпачі, ми не
відступаємо, а продовжуємо рухатися вперед з ще більшою швидкістю. Ми будуємо своє життя на тому місці, де інші розбилися об стіну. Що ближче до цієї стіни ми самі, то більше сподіваємося пройти крізь неї. Чим вона ближча, тим вперто ми віримо, що прийдуть найнеймовірніші рішення і чудовим чином врятують ситуацію, тоді як ті, хто спостерігає за нами збоку, чекають на удар».

Якщо ти потрапив у глухий кут — не будь ідіотом, вийди там, де увійшов.