Ми не можемо змиритися з тим, що після смерті на нас чекає величезна порожнеча, з тим, що наші улюблені просто припинили своє існування, не можемо навіть уявити, що колись перестанемо існувати і ми самі.

Більше дзвонити не було кому. Я стояв з телефонною трубкою посеред величезного міста, десять мільйонів людей тинялися навколо мене, і зовсім нема з ким поговорити.

Жінка буває незадоволена чоловіком і сином - двома вадами, які затьмарюють її життя. Син  – кольорова копія батька.

"Зимовий" час...
Ранок осіннього дня. За вікном, як і вночі, - вогні, вогні, реклама.
Часом так пристрасно і жадібно чекаєш ранкової зорі. Але всі якісь сутінки — з дощами, туманами. А так потрібен, фізично потрібен світанок.

Але часом ми сідаємо біля вікна, втомившись від навколишньої темряви, і дивимося - туди, туди, вдалину.
Коли перші промені пофарбують хмари у золотисто-рожевий колір.
Ніжна зоря – Аврора – усміхнеться нам із прокислих осінніх небес. І вся ця неможлива хмара, сутінкова жах буде зметена свіжим ранковим вітром.
Щоранку я прокидаюся, сподіваючись, що це станеться.
Час у принципі нічого не означає.
Адже у нас у кожного свій власний біологічний годинник усередині. І це – благо. Це наша індивідуальність. Це наша особиста внутрішня свобода. Свобода, про яку ми всі мріємо, хоча часом і не зізнаємося в цьому самому собі. І не говоримо цього вголос.
Адже часу немає  кордонів. І позначати його«літнім» чи«зимовим» можна лише умовно.
Адже все одно розвидниться. І сонце здасться через хмари. І Аврора – зоря – ніжна і яскрава, завжди нова, як першого дня творіння, нам усім усміхнеться.

Щастя, звичайно, річ відносна. Щастя, панове, переплітається з нещастям найхимернішим чином. Мені здається, що людям має вистачати, якщо немає  нещастя.

Закон природи. Коли люди бояться відстати, вони найчастіше обганяють.

Якби не незручності, всі на світі були б по вуха закохані у своє чудове життя.

Його мозок можна було в цей час порівняти із замкненою безмовною залою, де, проти власної волі, він опинився в повній самоті і ось розмірковує над таємничими та й страшними бажаннями чи порадами якоїсь темної, первісної частини свого«я», не в змозі ні відмовитися від неї, ні бігти і не знаходячи у собі мужності якось діяти.

Людина ніколи не повинна говорити про себе: "Я - лайно ". Якщо ти виявився нікчемним або зробив щось гидке, кажи:«Я в лайні». Тому що, якщо ти потрапив у лайно навіть із власної вини, ще можна видертися і відчиститися. Але якщо ти визнав себе лайном, ти погоджуєшся на вічне існування у вигрібній ямі.

Примітно, що, як би мало не були здатні люди до ізольованого існування, вони відчувають жертви, вимагаються від них культурою заради можливості спільного життя, як гнітючий вантаж.