— Не треба нікого цькувати. Це наш “друг” відкриває. Приведе свого нового шеф-кухаря. З Індії, каже, привіз, просто, каже, красень, порве всіх.
- А чому не з Таджикистану? Шеф-таджик йому заразом і ремонт би зробив.

Не повіриш, а я заздрю ​​тобі. Найкращий час, потім виростеш — орати, терпіти, орати... Чого, навіщо... Бігаєш, метушишся, куди?

Може ти просто боїшся, що одного разу хтось справді захоче бути з тобою… просто бути…

— Як усі витріщаються!
- Твої друзі? Помітив... Раз ми порушуємо всі правила, і мені горіти в пеклі...

— Я тобі казав, не розумь!
— Я не можу відкриватись і закриватися, як кран!

А прізвище моє — прізвище моє надто відоме, щоб я його називав!

Наука визнає, що багато чого не знаємо.

Я ненавиджу, коли ти йдеш, але цей вид ззаду...

Усі ми люди. Ми робимо що має, коли нам цього нічого не варте, коли честь дається легко. Але рано чи пізно в житті кожної людини настає день, коли вона має зробити вибір.

Дам тобі одну пораду. Не закохайся під час пограбування. Погана прикмета.