— Там було лише одне вільне місце, і я віддав його багатому хлопцеві, бо він дає гроші, які ми витратимо на відкриття акушерського відділення.
— Найбільше мене лякає те, що ти можеш дивитися на хлопця, якому щойно підписав смертний вирок, і навіть не переживаєш.
— А я тут не для того, щоби переживати.

Історію пишуть ті, хто вішає героїв.

— І яка вузькість кругозору, лише найнижче в природі людини!
— Я говорю про великі і вічні зв'язки, які пов'язують усіх до одного, адже всі ми їмо, випорожнюємося, згуртовуємося і вмираємо.
— Але ж ми ще й любимо. Будуємо міста, пишемо музику, складаємо вірші — чому б не написати і про це?
- Я белетрист, а не мораліст.
— Чи не це завдання художника — людину ушляхетнити?
— Це ваше завдання, абат. А чи не моя.

У мене вихідні. Я вас не знаю. Ви не існуєте.

Я зазирала у вітрини магазинів, я бачила інший світ – казковий світ ідеальних речей! У ньому дорослі дівчатка отримували все, що хотіли...

Я ховаюсь серед людей.

- Мені треба знати твої плани!
— Спершу беремо Берлін, потім обходимо Польщу ззаду і кричимо«Сюрприз!!!»

Якщо жінка має особливу перевагу, наприклад, проникливий розум, краще тримати це в глибокій таємниці. Гумор цінується вище, а дотепність - ні. Це найпідступніший талант із усіх.

- Куди підемо, капітане?
— Куди вкаже зірка, містере Гіббс.
- Єсть, капітане!
- Я поспішаю на рандеву з долею по той бік обрію!

- Кришталь?
- У кожній казці своя родзинка!