- Тихо тихо! У мене бачення перед очима! Це чиєсь тіло! Здається, це ти, Віталіку! Лежеш у канаві в купі лайна, побитий, і на спині твоєю кров'ю написано:«Тупий виродок»! Ой щось перервалося.
— То ти майбутнє, чи що, передбачаєш? Давай я тобі ще руку зламаю, може, у тебе лікувальні здібності прокинуться?
- Ось бачиш, ти не пам'ятаєш.
- Що саме?
— У шостому класі я сидів за тобою... Ти грала Принцесу, а я солдата.
— Вибач, не пам'ятаю.
— Ну звичайно... Принцеси ніколи не пам'ятають простих людей.
Людина розповідає історії багато разів і стає невід'ємною від них. Вони живуть і після його смерті, і таким чином він стає безсмертним.
Собаці ні до чого дорогі машини, великі будинки або дизайнерський одяг. Кинутої у воду палиці буде достатньо. Собаці все одно, бідний ти чи багатий, розумний чи дурний, дотепний чи нудний. Віддай йому своє серце, і він віддасть своє. Про багатьох людей можна сказати також? Чи багато хто може змусити тебе почуватися особливим і чистим? Багато людей можуть змусити тебе відчувати неабиякими?
Те, що не можна ні побачити, ні доторкнутися, може стати найціннішим товаром. І це... довіра!
Знаєш, чого мене навчила та дуель? Я зрозумів, що мені не подолати. Тільки негаразд. Це їхня гра – їхні правила. Я не стану з ними боротися. Я просто зрозумію їх усіх. Це я вмію.
- Що з нею?
- З нею Бог.
— Може, вона має алергію на Бога?
- Обидва йдіть?
— Самогубство неправдоподібне. Хто сидить удома, коли навколо такі веселощі?