— Тільки не ланяй яйцями!

Справа дивна із самого початку. Справа з діркою посередині. Пончик?

-... Я люблю тебе!
- Мені тебе шкода... ( -... Я люблю тебе!
- Співчую.)

Ти знаєш, звідки в тебе ямочка над губою. Це я колись відкрив тобі свою таємницю, приклав палець до губ і сказав:«ш-ш-ш-ш...»

Честь людини - це її найважливіше багатство.

Якщо Хатіко хоче чекати, він має чекати.

Критики, крім жалості нічого не заслуговують. Бути так близько до мистецтва, але при цьому не вносити до нього жодного внеску... Вони, як євнухи на оргії.

Біль у склянці не тоне.

— Отже, справа була така. Наша машина стояла на Каролінській дорозі. Ми щойно отримали завдання. У цей час повз проїхав велосипедист і крикнув вам:« Поліція, поліція, картопляне рило!» Вам довелося розбиратися з ним, і тому ви упустили пташку.
- Брехня! Кожне слово брехня. Ви зупинилися біля кіоску із сосисками. Один із вас стояв біля машини і їв сосиску. Повз вас, проїхав велосипедист. Але крикнув не велосипедист, а його синочок. І крикнув він не« поліція, поліція, картопляне рило», а« поліція, поліція, картопляне пюре», оскільки йому всього три роки і він ще не навчився говорити те, чого ви заслуговуєте. Велосипедист був обурений тим, що два хами в поліцейській формі цілих чверть години кричали на нього за те, що трирічне нерозуміння щось там сказав. Він зателефонував і поскаржився...

Доброго дня. Ви зателефонували до фонду зайнятості. На жаль, всі наші лінії зайняті. Час очікування – два роки.