Пішов гуляти. На гірці сидять баби, старі та хлопці з лопатами. Людина 100. Вигнали лагодити дорогу. Молодий чоловік з бородою бурою з рудою, як ординська вівця. На моє запитання: Навіщо?«Не можна, начальству коритися треба. Нині не свято. І так бога забули, до церкви не ходять». - Вороже. І два принципи — начальству коритися, до церкви ходити. І він страшний.
У мене немає почуття напряму. Мені завжди кошмари сняться, що я десь гублюся. Я, напевно, з іншої планети.
Сидячи вище за інших, деякі підносяться аж за хмари. Але на свиню хоч сідло одягни — все одно кнуром залишиться.
Кожна людина спить сама. У сні хтось вистрибнув з вікна, хтось залишився у пункті відправлення, хтось уже дістався куди йому треба. Ми всі знаходимося у різних просторах. Забувшись сном на полиці, ти чуєш, як з-під коліс, що крутяться, вилітають міста. Кожна людина рухається зі своєю швидкістю. Ти сама мчиш із швидкістю, яка виносить землю з-під твоїх ніг. І нікому не треба йти. Перебуваючи тут, ми не знаходимося — кожен з нас подорожує поодинці.
Головне - сама установка: захищати себе кожен день свого життя. Якщо нездатна відбити напад, ти нічого не стоїш. Твоє ж безсилля поступово зжере тебе з тельбухами.
Це як, коли в ліжку говориш«люблю», адже чиста правда... але на окремий момент...
Він не знав, що є квіти, які чим більше їх доглядають, тим менш відповідають старанням садівника; він не знав, що, надто прив'язавшись до мрії, ми втрачаємо суттєвість.
Нічого немає гірше, товариші, ніж малодушність та невпевненість у собі.
Якщо людина багата, вона нагадує кота з бубонцем на шиї. Кожна миша точно знає, де він і що робить.